Контакти

levkoland@gmail.com
Чекаємо на ваші листи :)

Сторінки

Золота гуска – Німецька народна казка

Прапор НімеччиниВ одного чоловiка було три сини – два розумнi, а третього прозвали дурником, зневажали його, висмiювали i кривдили при всякiй нагодi.
От якось старший син пiшов у лiс нарубати дров. На дорогу мати дала йому смачного пирога i пляшку вина, щоб вiн там не був голодний i мав чим запити. У лiсi вiн здибав малого сивого чоловiчка, що чемно привiтався й сказав:
– Дай менi шматок пирога, що в торбi у тебе, i ковток того вина, бо я дуже хочу їсти й пити.

Але розумний син вiдповiв:
– Аякже, дай тобi пирога й вина, то й самому нiчого не залишиться. Йди собi своєю дорогою!

I сам пiшов далi.
Ось почав вiн рубати дерево, та й рубонув якось невдало, сокира вирвалась, ударила по руцi, i вiн мусив вертатися додому перев’язувати рану. I все це наробив йому невеличкий сивий чоловiчок.
Тодi пiшов другий, середульший, у лiс, i мати дала йому, як i старшому, смачного пирога та пляшку вина. I цьому зустрiвся маленький сивий чоловiчок, попросив у нього шматок пирога та ковток вина. Але й цей вiдповiв дуже розумно:
– Як кожному давати, то й самому нiчого буде їсти. Йди своєю дорогою.
I пiшов собi далi.

Кара не минула й цього: не встиг вiн рубнути кiлька разiв, як поранив собi ногу, та ще й так що його довелося нести додому.
Тодi сказав дурний:
– Тату, дозволь менi пiти нарубати дров. Батько вiдповiв:
– Коли твої брати наробили собi лиха, то що вже казати про тебе? Краще сиди вдома.

Але дурний доти прохав, поки батько сказав:
– Та йди вже. Як скалiчишся, то, може, порозумнiшаєш.
На дорогу мати дала йому коржа, на водi замiшаного i в попелi спеченого, i пляшку скислого пива.
Прийшовши до лiсу, вiн також здибав старого сивого чоловiчка, що привiтався з ним i сказав:

– Дай менi шматочок твого коржа та ковток твого пива, бо я дуже хочу їсти й пити. Дурний вiдповiв:
– Але ж у мене корж на водi замiшаний, у попелi печений, а пиво кисле. Якщо тобi до смаку, то сядьмо поснiдаймо.
Вони сiли, i коли дурник вийняв снiданок, то побачив, що в руках у нього прегарний смачний пирiг, а замiсть кислого пива – добре вино.
А як поснiдали, чоловiчок сказав:
– За те, що ти маєш добре серце i дiлишся останнiм, я дарую тобi щастя. Он там, бачиш, стоїть старе дерево. Зрубай його, i в корiннi щось знайдеш.
I попрощався.

Дурний зрубав дерево, а коли воно впало, бачить: сидить мiж корiнням гуска, i все пiр’я на нiй зi щирого золота. Вiн дiстав гуску, взяв iз собою й пiшов до заїзду переночувати.

А в хазяїна заїзду було три доньки. Вони побачили гуску i дуже зацiкавились, що це за дивина – гуска з золотим пiр’ям, i їм захотiлося дiстати хоч одну таку пiр’їну.

Старша подумала: “Я таки прихитрюся й вискубну одну золоту пiр’їну”,- i коли дурник вийшов кудись, схопила гуску за крило, але пальцi й рука раптом мiцно прилипли до гуски, i дiвчина нiяк не могла вiдiрвати їх.
Незабаром прийшла й друга з такою самою думкою – вискубнути одну золоту пiр’їну. Та ледве доторкнулася вона до сестри, як i сама наче прикипiла до неї. Нарештi прийшла й третя з таким самим намiром. Тодi двi старшi закричали:
– Не пiдходь, не пiдходь!
Але менша не зрозумiла, чому їй не можна пiдходити, i подумала: “Коли вони скубуть гуску, то чому я не можу?” – пiдбiгла, торкнулася їх, та так i прилипла.
I мусили вони ночувати бiля гуски.
Другого дня взяв дурник гуску й пiшов собi, а про трьох дiвчат, що чимчикували позаду, йому й байдуже. Так i бiгли всi три за хлопцем – куди вiн, туди й вони.
Вийшли вони в поле, а назустрiч пiп. Побачивши ту вервечку, вiн закричав:
– Як вам не сором, негiдницi, бiгти полем за молодим парубком? Чи це личить дiвчатам?
А тодi схопив найменшу за руку й хотiв одiрвати, та щойно торкнувся до неї, як сам мiцно прилип i мусив четвертим чимчикувати за ними.
Незабаром зустрiли вони паламаря. Той побачив панотця, що чимчикував за трьома дiвчатами, мало не наступаючи їм на п’яти, i здивовано скрикнув:
– Гей, панотче! А куди це ви так квапитеся? Не забувайте, що сьогоднi ми маємо хрестити дитину.

Пiдбiг до нього й схопив за рукав, але й сам мiцно прилип до цiєї вервечки.
Ось так чвалаючи вп’ятьох по полю, спiткали вони двох селян, що з мотиками йшли додому. Пiп гукнув до них, щоб вони звiльнили його й паламаря вiд цiєї халепи, та, ледве торкнувшись паламаря, селяни також мiцно прилипли. Тепер їх стало вже семеро.

Ось приходять вони всi до одного мiста. Король, що правив там, мав одну доньку, i вона була така сумна, що нiхто не мiг її насмiшити. Король оголосив по всiй країнi, що той, хто насмiшить королiвну, стане її чоловiком.
Почувши таке, дурник прийшов зi своєю гускою та сiмома, що до неї прилипли, до королiвської доньки. Як побачила королiвна тих сiмох, що дрiботiли одне за одним, то так зареготала, що й упину їй не було.
Тодi дурник забажав, щоб його одружили з королiвною. Але королю не сподобався такий зять, i вiн удався до рiзних викрутiв.
По-перше, загадав вiн, хай дурник знайде такого чоловiка, що змiг би випити повний льох вина.

Дурник згадав сивого чоловiчка – чи не допоможе той йому? I пiшов у лiс, на те мiсце, де колись зрубав дерево. Аж бачить – сидить там чоловiк i тяжко журиться.
От дурник i питає, чого вiн так зажурився.
– Я хочу пити i нiяк не можу вгамувати спраги. Холодної води терпiти не можу; правда я випив бочку вина, та це для мене все одно, що крапля на гарячий камiнь.
– Тодi я тобi поможу,- сказав дурник,- ходи лиш зi мною i вгамуєш свою спрагу.
I повiв його в королiвський льох.
Чоловiк одразу приступив до найбiльшої бочки i дудлив, поки в боцi закололо, а вiдпочивши, почав знову пити, i ще сонце було на небi, як вiн спорожнив усi бочки.

Дурник знову зажадав, щоб вiддали йому наречену, та король розгнiвався, що якийсь голодранець, кого всi за дурника мають, зазiхає на його доньку, i поставив нову умову: вiн повинен знайти чоловiка, який мiг би з’їсти гору хлiба.
Дурник, не довго думаючи, пiшов одразу в лiс, знов на те саме мiсце. Глянув – а там сидить чоловiк, туго стягує ремiнним поясом живiт i, скривившись, як середа на п’ятницю, каже:

– Я щойно з’їв цiлу пiч хлiба, але хiба це поможе такому голодному, як я? Мiй шлунок порожнiсiнький, i я мушу туго пiдперiзуватися, щоб не здохнути з голоду.
Дурник дуже зрадiв i сказав йому:
– Ану збирайся та ходiмо зi мною, то наїсися досхочу.
I привiв його на королiвський двiр, куди позвозили борошно з усiєї держави i напекли хлiба цiлу гору. Та чоловiк iз лiсу як почав наминати, то ще сонце не зайшло, а гора хлiба зникла.
Дурник утретє зажадав, щоб йому вiддали його наречену, але король ще раз захотiв викрутитись i сказав йому, щоб збудував корабель, який би мiг iти i морем, i суходолом.

Дурник подався просто в лiс. Там сидiв старий сивий чоловiчок, з яким вiн колись подiлився своїм коржем. Старий сказав йому:
– Я за тебе їв i пив, я тобi дам i корабля. Я все для тебе зроблю, бо ти був до мене добрий.

I дав йому корабля, що мiг рухатися по водi й по сухому. Як побачив це король, то довше не мiг затримувати доньку. Справили весiлля, а пiсля смертi короля дурник успадкував королiвство i довго-довго жив щасливо зi своєю дружиною.

Написати коментар

Пошук по сайту

LiveInternet