Контакти

levkoland@gmail.com
Чекаємо на ваші листи :)

Сторінки

Казка від Левка №1 – Авторські казки (Наталія Козленко)

Казки українських авторівУ великому місті, в будинку на п’ятому поверсі жив чоловік похилого віку. Його називали дідом Миколою.

Дід Микола дуже любив тварин, але особливо захоплювався птахами. Навесні і влітку, відчинивши вікна, він милувався їхнім співом. Травневими вечорами дід Микола любив гуляти парками, яких в місті було безліч, і насолоджувався співом солов’я. Все життя дід Микола дивувався – як така маленька, сіра, непримітної зовнішності пташка, може виспівувати гучні, мелодійні і чарівні пісні. А соловейко, сховавшись десь у листі дерев, закривши очі, самозабутньо виводив замислуваті трелі.

Коли приходила зима, дід Микола піклувався про птахів. Він робив годівнички, розвішував їх на деревах і кущах, а також у себе на балконі. Дід Микола купляв у крамниці пшоно, хліб, печиво і годував ними птахів. А ще він брав шматочки сала, прив’язував їх на міцну нитку і чіпляв до гілок. Цю страву дуже полюбляли синички, бо сало, як дуже калорійний продукт, допомагало пташкам вижити в люті холоди.

Того року зима теж видалася дуже холодною. Сніг випав наприкінці листопада і щільно укрив землю. Дід Микола взявся до роботи. Радісні птахи зліталися на його годівнички з усього міста. Вони весело цвірінькали, дзьобаючи зерна і крихти хліба. Деякі сміливі пташки сідали дідові Миколі на руку і годувалися просто з його долоні.

Сусіди ставилися до діда Миколи з повагою, віталися, милувалися пташками, але поза очі все таки називали його диваком.

Поруч з дідом Миколою, у сусідній квартирі, мешкав із батьками хлопчик Василько. Йому дуже подобалося спостерігати через вікно, як дід Микола спілкується з пташками. А ще Василько часто заглядав на дідів балкон: там на шматочках сала гойдалися синички – яскраві, тендітні, швидкі. Було там і багато інших птахів – Василько мав змогу роздивитися їх зблизька.

Оскільки все на світі рано чи пізно добігає кінця, тож і та довга зима ось-ось мала скінчитися. Але, як це часто буває – наприкінці лютого морози наче оскаженіли. Люди ховалися від морозу та вітру, піднімаючи коміри і кутаючись у шарфи. Сусіди діда Миколи, опираючись крижаному вітру, намагалися якомога швидше подолати відстань від будинку до машини чи транспортної зупинки, тож ніхто не помітив, що вже майже тиждень пташки прилітають до порожніх годівничок, що не чутно їхнього цвірінькання і що не видно у дворі невтомного діда Миколи – дивака і друга птахів.

Першим кинувся Василько. Він як завжди заглядав на сусідський балкон, щоб подивитися на пташок і помітив, що на нитках немає сала. Синички прилітали, сідали на перильця балкону, здивовано цвірінькали і відлітали. Так було один день, другий, третій. Пташки все прилітали, сподіваючись знайти їжу, але марно – не було ні сала, ні пшона, ні хліба. І з кожним днем пташок прилітало все менше. На вулиці годівнички теж були порожні, тож розгублені і змучені холодами пташки, майже перестали до них прилітати.

Василько не міг збагнути – чому ж дід Микола перестав годувати птахів?

Хлопчик трохи подумав і почав діяти.

Він відрізав хліба, пошукав у материних запасах зерно, поклав все це у кульок, одягнувся і вийшов з квартири. Спочатку Василько подзвонив у двері до діда Миколи. Ніхто не відчинив. Василько подзвонив ще раз, прислухався, приклавши вухо до дверей – нічого не було чути, до дверей ніхто не йшов.

Тоді Василько побіг на вулицю. Він дістався годівничок і насипав до них хліб і зерно. Потім він відійшов на деяку відстань і з гордістю спостерігав, як пташки знову почали радісно злітатися до їжі. Василько вирішив щодня годувати птахів. Але спершу він хотів дізнатися – де ж таки подівся дід Микола? З цими думками хлопчик повернувся до під’їзду.

« Ну ось, нарешті, – сказала консьєржка. – Бо я вже думала, що всім байдуже до птахів!»

«Доброго дня! – привітався Василько. – А ви, часом, не знаєте, де наш сусіда, дід Микола?»

«Знаю, звичайно, – відповіла консьєржка. – Його вночі, якраз під час мого чергування, швидка допомога забрала. Інфаркт, здається. Це, до речі, більше тижня тому сталося, а ви тільки що помітили… Ось тобі і сусіди.» Консьєржка зітхнула.

«Дякую!» – сказав Василько і побіг додому.

Забігши в квартиру він кинувся до телефону і подзвонив батькам на роботу.

Він розповів їм, що сталося із дідом Миколою і попросив дізнатися в якій лікарні лежить сусіда.

Батьки ввечері прийшли додому з новиною. Вони таки дізналися, де лежить дід Микола і про стан його здоров’я. Мама сказала: «Що сталося з нами? Отак зникла людина – ніхто і не помітив. Добре, хоч пташки сумували, а Василько їх зрозумів…» Тато мовчав, тільки зажурено хитнув головою.

Виявилося, що стан здоров’я діда Миколи, хоч і не погіршувався, але був ще досить важким. Наступного дня Василько з батьками пішли до лікарні і провідали діда Миколу. Він дуже зрадів, коли дізнався, що Василько годує птахів, бо до того часу дуже переживав за своїх пернатих друзів, адже вже було сказано, що лютий тієї зими таки виправдовував свою назву.

Поволі зима скінчилася. Наприкінці березня прийшло несподіване різке потепління і почалася справжня весна. Пташки вже знаходили їжу самостійно, Василько з батьками відвідували у лікарні діда Миколу, передавали йому вітання від усіх мешканців будинку. Щоправда, лікарі не поспішали виписувати діда Миколу додому, бо він ще був досить слабкий.

Одного весняного ранку дід Микола прокинувся у своїй лікарняній палаті і побачив, як за вікном кружляють пташки. Вони підлітали близько до вікна, сідали на підвіконня – синички, горобчики, щиглики. Певно, пташиною поштою їм передали, де знаходиться людина, яка рятувала їх взимку від голодної смерті. Пташки цвірінькали на різні голоси, весело кружляли перед вікном, ніби намагалися розрадити діда Миколу. Їм це вдалося – він посміхнувся, піднявся з ліжка і підійшов до вікна. Того дня лікарі дозволили йому виходити на вулицю, щоб походити і подихати повітрям. І того ж таки вечора, у парку біля лікарні заспівав соловейко. Всі дивувалися – рано соловейкові співати у квітні! А дід Микола знав, що то пісня для нього. Він слухав солов’я і одужував на очах.

Незабаром дід Микола повернувся додому. Всі сусіди дуже раділи його поверненню. З того часу мешканці будинку почали більш уважно ставитися одне до одного, віталися при зустрічі, іноді обговорювали погоду, політичні новини або футбольні матчі. В будинку створилася зовсім інша, дружня атмосфера. Байдужості більше не було.

Восени дід Микола навчив Василька робити годівнички.

Автор: Наталія Козленко

Поділитися в соц. мережах

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Коментарі

2 - коментарі до “Казка від Левка №1 – Авторські казки (Наталія Козленко)”

Написати коментар

Пошук по сайту

LiveInternet