Контакти

levkoland@gmail.com
Чекаємо на ваші листи :)

Сторінки

Годинник на вежі (казка)

Автор Олег Шелепало

матеріал розміщено з особистого дозволу автора для дитячого сайту Левко, авторські права захищені

Незнайомець

Далеко – далеко, серед темних лісів, було собі місто Трампорі. В перекладі з мови місцевих жителів ця назва означала Веселе місто.

І в ньому справді жили веселі люди. Понад усе вони любили сміятися і танцювати. Навіть уві сні з їхніх облич не сходила посмішка.

Трампорійці із стародавніх літописів знали, що на світі живуть і інші люди, але ніколи їх не бачили. Хоч би як далеко ходили у ліс мисливці, нічого, крім дерев та звірів, вони там не зустрічали.

Саме місто з усіх боків було оточене високим білокамінним муром зі східною та західною брамами.

В центрі міста височіла вежа зі старовинним годинником на вершині. Коли й хто збудував цю вежу, навіть найстаріші люди не знали. Про це не було ніде ні згадки, ні запису. Казали лише, що годинник оберігає життя міста і має незвичайну чарівну силу.

З покоління в покоління, наче малу дитину доглядали люди годинник. Щодня один із дорослих городян по черзі йшов у вежу, де мав стежити за роботою механізму та двічі його заводити.

Поблизу східних воріт, у невеликому чепурному будиночку жив із своїми батьками хлопчик Тімбор. Удень він вчився в школі, ввечері грався на вулиці з іншими дітьми, а в суботу та неділю ходив з батьком, якого звали Бардесом, на полювання.

Одного теплого недільного ранку батько повів Тімбора в далекі хащі, де водилися олені, лосі та дикі кабани.

Продираючись між деревами, хлопчик раптом уловив ледь чутний стогін.

– Там якісь дивні звуки, – підкликав він батька, – наче людина стогне.

– Не може бути, – відповів Бардес, – всі мисливці пішли в інший бік.

Але в цю мить і він почув стогін.

Батько з сином пішли на звук і неподалік під деревом побачили худого, виснаженого чоловіка в обірваному одязі. Він лежав там розкинувши руки і тихо стогнав. – Я не знаю його, – здивувався Тімбор. – Я теж, – батько відклав рушницю і нахилився до нещасного. – Він не з нашого міста. – А звідки ж? – Важко сказати…

Тімбор дістав фляжку і влив чоловікові в рот кілька крапель води. А коли той розтулив повіки, хлопчикові здалося, що очі незнайомця незвично бігають.

Побачивши над собою людей, чоловік щось сказав. Але його мова не була схожа на трампорійську, і батько з сином нічого не зрозуміли.

Чоловік, певно, давно не їв. Він так охляв, що не міг триматися на ногах. Тому Бардес віддав синові рушницю, а сам завдав чоловіка собі на плечі і поніс у місто.

Таємниця чарівного годинника

Минув тиждень. Трампорійці дали притулок знайденому чоловікові і трохи навчили його говорити по-своєму.

Карпарон (так звали пришельця) розповів їм про свої пригоди. Сказав, що далеко на заході є багато інших міст, що якось він пішов по гриби і заблукав у лісі, де прожив до зустрічі з Бардесом та Тімбором двадцять три дні. Послухати цю розповідь зібралися майже всі городяни. Прийшли і Бардес з Тімбором. Хлопчик, треба сказати, ще з першої зустрічі відчув недовіру до Карпарона. Тому слухав особливо уважно, стежив за кожним рухом пришельця.

Тімбор помітив, що, коли Карпарон говорив про гриби, його голос звучав невпевнено. Так, ніби цю історію він вигадав.

Про свої підозри хлопчик нікому не розповів. Бо ж не мав жодного доказу нечесності знайденого чоловіка.

Минав час. Карпарон одужав і попросився на роботу. Правда, трампорійці були здивовані, що він завжди обирав собі найлегші завдання. Але списали усе на його слабке здоров’я після довгих блукань у лісі.

Насправді ж Карпарон одразу збагнув, що потрапив до щирих, довірливих і працелюбних людей, яких можна обдурити. Щоб увійти в довіру, він і пішов на роботу. Проте аж дуже багато працювати не збирався.

З часом Карпарон помітив, що ніхто не любить чергувати в годинниковій вежі. Веселим та жвавим городянам ця нудна робота була не до вподоби.

Зате Карпарону вона припала до душі.Сидиш собі цілий день, відпочиваєш, дивишся у вікно…

І на загальному сході жителів він узяв слово.

-Дорогі друзі, – мовив із солодкою посмішкою, – я щиро вдячний за вашу доброту і піклування. Моє єдине бажання тепер – служити місту. Я трохи розбираюся в годинниках, і міг би чергувати замість вас на вежі. Якщо, звичайно, на це буде загальна згода.

Ніхто не здивувався такій пропозиції, нікого вона не насторожила. Всі вже були готові погодитися. Але раптом наперед вибіг Тімбор:

– Не вірте йому! – вигукнув. – Карпарон нечесна людина.

Люди здивовано перезирнулися.

– Чому ти так вважаєш? – запитав у хлопчика старенький дідусь, який надавав слово на зборах. – Поясни будь-ласка.

– Я… Я не знаю… Я так думаю…

– Не будьмо суворими до дитини, – одразу взяв себе в руки хитрий прибулець. – Можливо, Тімбор просто перехвилювався.

Присоромлений, хлопчик сховався в юрбі, а Карпарона призначили постійним черговим на вежі.

Наступного ранку йому віддали всі ключі і провели в найсвятіше для городян місце – в кімнату з годинниковим механізмом. Той самий дідусь пояснив Карпарону обов’язки чергового і на останку підійшов до якогось незрозумілого пристрою. Стрілка його вказувала на одиничку, обабіч якої світились цифри нуль і сто.

– А до цього ящичка доторкатися не можна, – сказав старий. – Ніхто не знає для чого він, але з поколінням в покоління ми дотримуємось правила – не чіпати його.

– Я свято шануватиму ваші закони і звичаї, – врочисто заявив Карпарон, – вам не доведеться на мене нарікати.

І він почав чергування. Оскільки ж роботи коло годинника майже не було, новий годинникар здебільшого байдикував.

Прогулюючись вежею чи відпочиваючи в кріслі, Карпарон все частіше дивився на годинник. В чому його чарівна сила, про яку всі говорять? Чому заборонено доторкатися до того приладу з нулем, одиничкою і числом сто? Що все це означає?

На десятий день чергування він надумав порушити заборону. Все одно про це ніхто не довідається, подумав собі.

Отож – Карпарон підійшов до прилада, взявся за перемикач і повернув його вліво. Щось клацнуло, стрілка перескочила на нуль, але довкола нічого не змінилося. Годинник як і раніше відраховував секунду за секундою.

Карпарон вже хотів повернути перемикач назад. І якби він так зробив, то далі нічого б не сталося. Але тут він подивився у вікно.

І що ж побачив?.. Всі мешканці міста знерухоміли, завмерли в тих позах, в яких були у момент перемикання невідомого приладу.

Захоплення влади

У першу мить Карпарон укляк на місці. Але зараз же й оговтовся і … перемикнув стрілку годинника на сто. Люди на вулиці забігали з неймовірною швидкістю.

– Тепер я знаю, в чому чарівна сила годинника і як працює прилад. – зрадів Карпарон. – Коли стрілка на нулі, всі люди зупиняються. Коли вона вказує на сто – роблять усе в сто разів швидше. Лише на кімнату з годинниковим механізмом прилад не діє.

Радіючи із свого відкриття, Карпарон перевів стрілку на одиничку і подивився у вікно. Люди знову почали рухатися як завжди. І жоден з них не помітив, що якийсь час був нерухомим а потім бігав.

– Тепер я буду королем Трампорі, – заговорив Карпарон сам до себе і в його очах блимнув вогник жорстокості. – На мене працюватимуть всі жителі міста!

Карпарон заліз на горішній поверх годинникової вежі, де були дзвони, і задзвонив, скликаючи городян на загальний схід.

– Закінчилося ваше безвладдя.-мовив до людей.- Я розгадав таємницю чарівного годинника і відтепер буду вашим королем. Мусите виконувати будь-яку мою забаганку. Інакше вмить опинитеся в підвалі цієї вежі.

– Яке нахабство! – загукали всі. Геть його! Виженімо з міста!

– Не хочете по доброму? – розізлився Карпарон. – Буде по поганому.

І він перевів стрілку прилада на нуль. Коли ж всі завмерли, спустився вниз і десять войовничо настроєних чоловіків переніс у підвал. А ключ від його дверей сховав у кишеню.

Після того Карпарон знову перемикнув прилад на одиницю.

– Ну як? – спитав зловтішно. – Будете ще бунтувати?

Вражені зникненням людей, жителі знітилися і налякалися. Вони зрозуміли, що перебувають під повною владою жорстокого і нещадного бузувіра.

– Так воно краще. – Сказав Карпарон, побачивши на обличчях трампорійців вираз покори. – Хто буде слухатися, житиме добре. І не думайте, що коли врятували мене, то це вам допоможе. Ви повірили, що я заблукав у лісі, шукаючи гриби? Але то була лише моя вигадка. Направді ж мене вигнали з мого міста за шахрайство та крадіжки. А в Трампорі я знайшов ще дурніших та довірливіших людей, ніж у себе вдома.

Відтоді Карпарон почав правити містом. Ніхто не міг і слова сказати проти нього. Кожний бунтівник одразу опинявся в підвалі годинникової вежі. Коли ж у самозваного короля з’являлась якась забаганка, він переводив стрілку прилада на сто, примушуючи людей працювати в сто разів швидше.

Їжу йому готував і приносив тепер найкращий повар Трампорі, який на очах Карпарона куштував кожну страву.

З облич городян зникли посмішки. На вулицях ніхто вже не співав і не танцював. Місто ніби занурилось в океан смутку.

Звільнення з полону

Серед ув’язнених опинився і батько Тімбора. За те, що не втримався і привселюдно обізвав Карпарона лякливим щуром, який боїться висунутися з нори.

Ще не встиг Бардес перевести подих, як самозванець зупинив час і посадив його за грати.

Хлопчика це так засмутило, що в нього зник апетит. Цілими днями він сидів удома й невесело дивився у вікно.

Але на п’ятий день після ув’язнення Бардеса до Тімбора прийшов дідусь, який був найстаршим жителем міста.

– Я знаю, що ти хоробрий хлопчик, – сказав повагом він, – і дуже сумуєш за батьком. Чи не хотів би ти врятувати його, а разом з ним і інших полонених?

Очі Тімбора спалахнули радісним вогнем:

– Якби я тільки зміг!..

– Зможеш, – запевнив дідусь. – Я для цього сюди і прийшов.

Він примостився на стільці коло столу й почав розповідати:

– Багато років тому, коли ще мій дід був маленьким хлопчиком, копаючи яму, люди наштовхнулися на підземний хід, що вів у вежу. Ним ніколи не користувалися, і тому швидко про нього забули.

Мій же дід випадково згадав про нього і якось показав мені. Тепер цей хід нам знадобиться. Я, звісно міг довіритися комусь із дорослих, але, поки він добиратиметься тим ходом до вежі, Карпарон помітить відсутність одного працівника. Тебе ж ніхто не шукатиме. Якщо, звичайно, ти за це діло візьмешся.

– Я, згоден! – вигукнув Тімбор. – Тільки покажіть, де починається той підземний хід.

Не поспішай, – зупинив його старенький. – Спочатку треба підготуватися. Візьми із собою трохи хліба й води, невелику лопатку про всяк випадок, а також ліхтарик, щоб бачити куди йдеш.

Тімбор швидко зібрався і разом з дідусем вийшли з дому.

Міські ворота швидко зникли за деревами, коли дідусь зупинився біля густого розлогого куща калини. Розсунувши гілля, Тімбор ледь розрізнив порослий травою отвір, що стрімко збігав униз.

– Ось тут починається підземний хід, який приведе тебе до полонених, – мовив дідусь. – Із розповіді мого діда я знаю, що з підвалу, де вони сидять, є вихід у вежу. Якщо вам вдасться знайти його, то Карпарона вже нічого не врятує.

Cтарий побажав хлопчикові успіху і допоміг спуститися в яму.

Опинившись під землею в повній темряві, Тімбор увімкнув ліхтарик і рушив уперед. Спочатку він йшов на повний зріст. Але в деяких земля за багато років сильно просіла, і йому довелося згинатися. Одного разу він мусив навіть повзти – так низько опустився грунт.

Найменший обвал негайно розчавив би хлопчика мов пір’їнку. Не раз і не два Тімбор хотів повернутися. Але, перемагаючи страх, він уперто просувався вперед.

Тімбор не знав скільки часу вже знаходиться під землею. Від утоми в нього боліли руки і ноги. Хлопчик двічі зупинявся, аби відпочити й поїсти.

І раптом наштовнувся на глуху стіну. Це було зовсім не схоже на обвал. Значить він прийшов, і страшний підвал годинникової вежі зовсім поряд.

Тімбор почав копати. Земля була важка і тверда, мов камінь. Йому вже здавалося, що стіні не буде кінця. Але ось лопата провалилася в порожнечу. Хлопчик побачив полонених і серед них – свого батька.

Всі разом вони розширили прохід і кинулися обнімати й цілувати сміливця. Тімбор з гордістю приймав вітання, а тоді сказав:

– Тут повинен бути вхід у вежу. Треба знайти його. Тоді ми зможемо захопити Карпарона. Але діяти треба напевне, бо самозванець у будь – яку мить може зупинити час.

Полонені взялися обережно простукувати стіни і стелю й нарешті в найдальшому кутку, під тонким шаром землі, знайшли невеликий лаз, що вів на перший поверх вежі. Бардес спробував обережно відчинити люк, яким був закритий той лаз, але в нього нічого не вийшло.

– Ні, – мовив він. – На жаль, хід зачинено. А ризикувати, ломаючи люк, ми не можемо.

Інші полонені погодилися з цим.

Вони не знали, як близько від них була перемога. Люк не був зачинений, як гадав Бардес. Просто в той момент, коли він намагався підняти кришку, зверху на ній стояв Карпарон, що якраз прогулювався по вежі. Він нічого не помітив, оскільки люк був майстерно замаскований під підлогу. І якби полонені зробили ще одну спробу трохи пізніше, коли самозваний король пішов далі, то обов’язково захопили б його зненацька.

Та цього не сталося, і замаскувавши всі сліди своєї втечі, вони рушили підземним ходом на волю.

На штурм вежі

Дізнавшись, що всі ув’язнені зникли, Карпарон одночасно і розлютився, і злякався. Адже вони наче крізь землю провалилися. Самозваний король навіть подумав, що тут не обійшлося без чаклунства.

Тим часом Тімбор з Бардесом та іншими полоненими були вже за містом, де їх зустрічав дідусь, що показав хлопчикові підземний хід.

– Велике спасибі! – вклонилися всі старенькому.

– Не треба дякувати, – відповів той. – Краще подумаймо, що робити далі. Як зупинити Карпарона?

– Не знаю, – знизав плечима Бардес.

Інші втікачі теж безнадійно перезирнулися.

Тоді після деякої паузи заговорив Тімбор:

– Карпарон любить, щоб усі його накази виконувалися негайно і для цього переводить стрілку на сто. Ми підготуємо драбини і, як тільки Карпарон прискорить час, кинемося на штурм вежі. Треба лиш забратися у вікно і захопити прилад з перемикачем. Тоді самозванець утратить всю свою владу.

Бардес здивовано подивився на сина. Він не сподівався від нього такої кмітливості.

– Непогано, – мовив по хвилі. – Можна спробувати.

Батько прочитав в очах сина німе прохання й додав:

– Але в самому штурмі ти не братимеш участі. Навіть не думай про це.

Відтоді почалася тиха й непомітна підготовка.

Карпарон, який боявся й носа потикнути з вежі, звісно ж не міг бачити того, що відбувається за стінами міста. Та особливо й не думав про це. Вважав себе непереможним і недосяжним для трампорійців.

За кілька днів у Бардеса з друзями все було готово. Поблизу східних і західних воріт вони заховали кілька драбин. Розподілили також обов’язки на час штурму.

Карпарон не примусив бунтівників довго чекати. Він захотів зробити собі розкішну карету, захищену від нападу, аби їздити нею містом. Самозванець оголосив трампорійцям свій наказ і додав:

– Якщо не встигнете зробити карету за встановлений час, то кожний десятий опиниться за гратами.

Після цього грізного попередження Карпарон перемкнув стрілку прилада на сто і зневажливо усміхнувся тому, як забігали люди, виконуючи його волю.

А тим часом Бардес із помічниками часу не гаяли. Швидко добігли до вежі, збили з кількох одну довгу драбину і, приставивши її до вікна кімнати з годинниковим механізмом, кинулися вгору…

Карпарон лише на якусь хвилю відвернувся. Коли ж знову подивився на вулицю, то від жаху мало не зомлів. Невідомо звідки там з’явилася драбина, і по ній, наче кулі, мчали до нього люди. Карпарон щодуху метнувся до прилада і перемкнув стрілку на нуль, мало не зламавши ручку.

Карпаронові пощастило. Двоє нападників завмерли на останніх щаблях драбини, вже готуючись стрибнути в кімнату. Лише мить відділяла самозваного короля від повалення.

Оговтавшись від переляку, Карпарон розлютився не на жарт. Усіх, хто був на драбині, або поряд з нею, він посадив до однієї з кімнат вежі, де не було вікон і звідки втекти було неможливо. Потім перемкнув стрілку прилада на одиничку і скликав усіх жителів.

– Моє терпіння луснуло, – сказав їм. – Якщо спробуєте бунтувати ще хоча б раз, я перестану годувати ув’язнених. Нехай помирають з голоду.

Друга таємниця чарівного годинника

З усіх бунтівників, які брали участь у штурмі, на волі залишилось кілька чоловіків. Незважаючи на погрози Карпарона, вони втекли з міста й зібралися на невеликій галявині, де їх чекали дідусь та Тімбор.

Бардеса серед них не було, і хлопчик знову засумував.

Ніхто не знав як зарадити лихові, чим перемогти Карпарона.

Тоді заговорив дідусь:

– Годинник споконвіку є оберегом нашого міста, і думаю, що Карпарон розгадав лише одну його таємницю. Певен, існує ще бодай одна загадка, розгадавши яку, ми зможемо позбутися самозваного короля.

Всі надовго замислилися. І тут знову подав голос Тімбор:

– Мабуть, ми не зможемо швидко розгадати другу таємницю чарівного годинника. Я пропоную інший план.

Всі очі прикипіли до хлопчика, а він тим часом продовжував:

– Карпарон полюбляє прогулюватись по кімнаті з годинниковим механізмом перед відчиненим вікном. Коли він відвенеться, можна накинути на нього лассо і швидко прив’язати другий кінець мотузки до дерева. Карпарон не зможе дотягнутися до прилада і, поки буде виплутуватися, ми встигнемо захопити його.

– Дуже ризиковано, – відповів хлопчикові один із дорослих. – По – перше, можна не влучити, кидаючи ласо, по – друге, Карпарон може встигнути розв’язатися або перерізати мотузок…

– Зачекай, – зупинив його дідусь, – всі ці застереження, звісно, слушні. Але ж іншого плану в нас все одно немає.

– Що ж, я готовий… І я…, – заговорили разом інші чоловіки.

– Ні, – заперечив Тімбор. – Якщо Карпарон побачить когось із вас у місті то одразу зупинить час. Ласо кидатиму я, дитину він не злякається, все буде зроблено швидко, і самозванець навіть не встигне нічого зрозуміти, як буде вже прив’язаний до дерева. Ви ж побіжете до вежі, виламаєте двері і схопите Карпарона.

Всі визнали, що, крім Тімбора, ніхто не зможе непомітно підібратися до вежі.

Хлопчик добре вмів кидати ласо, але перед тим, як іти в місто, довго тренувався закидати його на високий сучок старого розлого клена.

Коли трохи стемніло Тімбор сховав мотузку під одяг і, попрощавшись з усіма, вирушив у дорогу.

Біля самої вежі він сховався під деревом і, дочекавшись коли Карпарон відвернеться, розкрутив ласо й кинув вгору.

Але хлопчик так хвилювався, що в останню мить його рука здригнулася. Ласо, описавши в повітрі високу дугу, зачепилося за секундну стрілку годинника. А Тімбор після свого кидка, навіть не глянувши вгору, мерщій кинувся до дерева і прив’язав до нього мотузку.

Щось тихо клацнуло і годинник зупинився.

Лише тепер хлопчик помітив свою помилку. Він так розгубився, що навіть не міг поворухнутися…

Товариші Тімбора побачили, як здійнялося над будинками ласо і побігли до центра міста. Біля вежі вони теж помітили помилку, але відступати вже було пізно…

А Карпарон у цей час почував себе в повній безпеці. Він не помітив, що годинник спинився і стрепенувся лише тоді, коли затріщали під могутніми ударами двері вежі.

– Знову вирішили бунтувати! – злостиво всміхнувся він. – Начувайтесь! Тепер на вас чекає голодна смерть.

Самозваний король перемкнув стрілку прилада на нуль. Але ніхто в місті не зупинився. Карпарон почав відчайдушно клацати перемикачем. Потім підбіг до вікна і побачив мотузку, яка тримала стрілку годинника. Під рукою в нього не було ножа і Карпарон, не роздумуючи, поліз на годинник.

Зняти ласо було не важко. Секундна стрілка спочатку побігла швидше, ніж завжди, і невдовзі надолужила прогаяний час. Та коли Карпарон повернувся в кімнату, туди вже увірвався з друзями Бардес, якого встигли звільнити з полону.

Самозванцю одразу ж зв’язали руки і ноги.

– Тепер зрозуміла і друга таємниця чарівного годинника, – сказав Бардес. – Коли годинник стоїть, прилад перестає працювати.

Того ж таки дня трампорійці вигнали Карпарона із свого міста.

– Нехай іде туди, – казали, – звідки прийшов.

Три наступні дні городяни святкували своє звільнення. Всюди на майданах і вулицях звучала музика. В місті танцювали всі, від старих до малих. Біля кожної хати стояли накриті столи, з яких кожен міг пригоститися будь – якими стравами. Вечорами ж на даху кожного будинку спалахували яскраві керосинові лампи. Своїм світлом вони дозволяли продовжити святкування аж до опівночі.

Трампорі знову стало веселим містом. Але відтоді городяни вже нікому не дозволяли себе ошукувати. Перемога над Карпароном допомогла їм позбутися наївності й простакуватості.

Автор Олег Шелепало

Авторські права захищені

 

Поділитися в соц. мережах

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Написати коментар

Пошук по сайту

Левко у:

blank

LiveInternet