ЧАСТИНА ДРУГА
От і став тарганисько господарем,
Всіх полів та узліссів володарем.
Підкорилися звірі вусатому.
(Щоб йому провалитися, клятому!)
А він поміж ними красується
Та золоченим пузом хизується.
"Віддавайте мені, звірі, діточок своїх,
Я їх схрумаю сьогодні за вечерею!"
Звірі нещасні
Ридають в знемозі,
Виють, голосять, ревуть,
В кожній печері
І в кожній берлозі
Злого катюгу кленуть.
Як же наважиться мати
Дитя своє любе віддати,
Бідне, пухкеньке малятко -
Ведмежа, вовченя, слоненятко,
Щоб ненажера жаднючий
Бідну дитинку замучив?
Плачуть вони, побиваються,
З малюками навіки прощаються.
Раптом звідкись у бору
Об'явилась кенгуру,
Як побачила біду,
Загукала на ходу:
"Та хіба ж це великая?
(Ха-ха-ха!)
Це ж такий собі тарган!
(Ха-ха-ха!)
Це ж тарган, це ж тарган, це ж комашечка,
Поганенька, звичайнісінька мурашечка!
І не гидко вам?
І не бридко вам?
І зубаті ви,
І рогаті ви,
А комашечці
підкорилися,
А мурашечці
уклонилися!"
Налякалися бегемоти,
Зашептали: "Що ти, що ти?
Утікай-но звідси тихо!
Ще нам тут накоїш лиха!"
Та зненацька з-за горбочка,
З-за чубатого лісочка,
Полем, полем навпростець
Прилітає горобець.
Стриб та стриб,
Та цві-цвірінь,
Цвірі-цвірі-цвірірінь!
Подививсь,
Підскочив близько,
Взяв і клюнув тарганиська.
І таке з тим злодюгою сталося:
Навіть вусів його не зосталося.
От де звірі звеселіли, оточили горобця,
Обіймають, вихваляють переможця-горобця!
Осли йому пісню по нотах ведуть,
Козли бородою дорогу метуть.
З бараном іде баран,
Б'ють обидва в барабан.
Сичі-сурмачі
Сурмлять,
Граки з каланчі
Кричать.
А он кажанята
Завзято
Хустками махають,
По стріхах стрибають.
А слониха, а слониха
Так танцює, збувшись лиха,
Що від тупоту луна
В небо полетіла
І на бідного слона
Місяця струсила.
От була тоді робота
Витягать його з болота,
До небес прибивати гвіздочками!