дитячий сайт ЛЕВКО /// казки народів світу

Жив собi цар, i мав вiн троє дочок. Несподiвано прилетiла вiстка, що сусiднiй

цар iде на нього вiйною. Задумався цар. Що робити? А старша дочка й питає:

- Чого ти, батьку, сумуєш?

- Нащо тобi знати - це не жiноча справа.

- Прошу, рiдненький, повiдай менi про свiй клопiт.

- Що тобi сказати? Прилетiла вiстка: треба йти на вiйну. Але я вже старий,

немiчний...

- Ой, скiльки лиха принесе вiйна! Тепер уже не скоро вiддасте мене замiж! - зiтхнула дiвчина.

Прийшла середульша дочка, питає:

- Чого ти, батьку, сумуєш?

- Нащо тобi знати - це не жiноча справа.

- Прошу, рiдненький, повiдай менi про свiй клопiт.

- Мабуть, не треба. Ти все одно скажеш те саме, що й старша.

- Нi, батьку, не скажу.

- Ну слухай! Прилетiла вiстка: треба йти на вiйну. Але я вже старий, немiчний...

- Ой, скiльки лиха принесе вiйна! Тепер уже не скоро вiддасте мене замiж! - сумно мовила дiвчина.

Нарештi прийшла менша дочка, питає:

- Чого ти, батьку, сумуєш?

- Нащо тобi знати - це не жiноча справа.

- Нi, повiдай, я ж твоя рiдна донька!

- Мабуть, не треба. Ти все одно скажеш те ж саме, що й твої сестри.

- Нi, не скажу! - твердо вiдповiла дiвчина.

- Ну, слухай! Прилетiла вiстка: треба йти на вiйну. А я вже старий, немiчний...

- Не журiться, батечку! Пошийте менi чоловiчу одежу, дайте коня, i я поведу ваше вiйсько.

- Де таке бачено? Хiба можна дiвчинi воювати?

- Не бiйтесь за мене. Я смiлива. Я воюватиму,- не вiдступалася дiвчина.

- Гаразд, хай буде по-твоєму.

Цар наказав пошити для меншої дочки чоловiчу одежу, сам вибрав найкращого коня, i царiвна очолила батькове вiйсько.

Невдовзi країну облетiла нова, радiсна вiстка: ворог розбитий ущент.

А допомагав царiвнi в цiй вiйнi iнший сусiд, царевич.

Вiн повертався додому. Шлях йому стелився через володiння царя, якому допомагав.

От царевич i надумав заночувати в замку, де жила наша царiвна. Коли вiн її побачив, одразу впiзнав того юнака, який боронив свою землю вiд ворога.

Повернувся царевич додому та й каже матерi :

- Разом зi мною воювала хоробра дiвчина.

- Як це дiвчина може воювати? - здивувалася мати.- Де таке бачено, де таке чувано?

Царевич розповiв усе, як було. Тодi мати каже:

- Поїдь до них у гостi i вмов царiвну пiти погуляти на луг. А потiм подивись на тi мiсця, де ви гуляли. Якщо трава на її мiсцi буде зеленiша, значить, дiвчина не була на вiйнi.

Царевич так i зробив. Царiвна охоче погодилася пiти на луг. Натомившись, сiли вони вiдпочити, а царевич тим часом задрiмав. Царiвна перейшла на iнше мiсце, вiдпочила, потiм посидiла хвильку бiля царевича i почала його будити:

- Вставай, царевичу, нам пора додому.

Глянув царевич на те мiсце, де вiдпочивала царiвна: трава там була зеленiша, нiж на його мiсцi.

Повернувся до матерi й каже:

- Там, де вiдпочивала царiвна, трава була зеленiша.

- Хiба я не казала, що не може дiвчина воювати? - мовила мати.

- Все ж таки на вiйнi була дiвчина. Я це доведу, потiм проситиму її вийти за мене замiж! - стояв на своєму царевич.

Вiн переодягнувся у бiдняцьку одежу. Набрав веретен, намиста та й пiшов до палацу, де жила царiвна.

- Веретена, намисто продаю! - вигукував царевич.

Почули це служницi та й кажуть царiвнi:

- Чуєш, царiвно, що продає той бiдняк?

- Хай собi продає,- байдуже вiдмахнулася царiвна.

- А ми хiба нiчого не купимо? - спитали служницi.

- Купуйте, як хочете!

Служницi спустилися вниз до хлопця та й питають:

- Скiльки просиш за разок намиста?

- Я грошей не беру, тiльки миску проса.

Дали служницi миску проса. Але вiн, висипаючи просо в торбину, взяв i, нiби ненароком, розсипав його на землю. А поки збирав, надворi стемнiло.

Служницi й питають хлопця:

- Чого ти не попросиш у нас iще миску проса, а згаяв пiвдня, щоб зiбрати його по зернинi?

- Хочу зрозумiти, що таке злиднi,- вiдказав хлопець.- Якщо можете, люди добрi, пустiть мене переночувати. Я згоден ночувати i в пiдземеллi.

- Пустiть його в пiдземелля, хай ночує,- погодилася царiвна, коли вислухала служниць.

Царевич тим часом вистежив, куди служницi поклали ключi вiд кiмнати царiвни, а вночi пробрався до неї, дав соннiй понюхати чар-зiлля, викрав її й вiдвiз до себе додому. Але пройшли чари, царiвна прокинулась у чужому палацi. З переляку їй вiдiбрало мову.

Три роки минуло. Мати й каже царевичу:

- Покинь її, нащо тобi нiма, одружишся з iншою.

Послухав царевич матiр. Знайшли йому iншу наречену. Приготувалися до весiлля. А коли йшли вiнчатися, всiм людям роздавали свiчки, щоб свiтили дорогою.

Дали свiчку i нiмiй дiвчинi.

По дорозi до церкви люди почали кричати:

- Нiма, твоя свiчка давно згорiла! Хiба тобi не пече пальцi?

Але дiвчина мовби й не чула.

- Нехай моя наречена спробує їй пояснити,- сказав царевич.

- Нiма, тобi пече пальцi! Невже не боляче? - вигукнула та.

- Вiдтепер ти будеш нiмою,- раптом заговорила нiма дiвчина.- Iди собi, звiдки прийшла! Я три роки мучилась, бо втратила мову з переляку. А ти надiла вiнок нареченої i думаєш, що ти тут хазяйка! Не бувати цьому!

Царевич вiдмовився вiд нареченої, яку йому нараяла мати, i залишився жити iз своєю царiвною. Так вони все життя пройшли разом у щастi.